Засмучена скринька поштова,
Поштар вже давно не приходить.
Зтьм’яніла маленька підкова,
Що номер будинку обводить.

Конверт подавнілого кольору,
Втрачений лист не забрати.
Тоді ти обрав чиюсь сторону –
Сьогодні прийшов час розплати.

Та де ж віднайти слова,
Які у листах я ховав –
Невідправлених, непрочитаних.

Завалена скринька поштова,
За спамом не видно листа,
Якого чекав, бо розмова –
Мов змова. „Деліту” нема.

Сховані очі за моніторами,
Почуття замінені смайлами,
І насолоджуєшся повторами –
Відзнятими колись слайдами.

Та де ж віднайти слова,
Які у листах я ховав –
Невідправлених, непрочитаних…

Не треба поспішати тужити наперед,
Сумуючи за тим, що маєш.
Отримаєш стосунків некомплект.
Деталі розлетяться – не впіймаєш.

Не треба говорити не свої слова,
Чужою мудрістю не потрапляють в рай.
Не всі шляхи долає криголам.
Хоч знає де сховався небокрай.

В житті перетинаємось із безліччю порад,
Сертифікованих віками мудрецями.
Та ми чомусь зреклися переваг,
Захоплені граблями-помилками.

Привіт.
Давно не писав. Чому? Різні причини. Читав. Усе таки не полишаю надію прочитати 50 книг за рік. Тому вирішив, що краще читати, ніж писати чому не вкладаюся у графік. Поки прочитав 19 книг.
Переїхали жити у інший район Києва, зелено, гарно, гарний вид з вікна 20-го поверху. Якби ще це було своє житло...
Їздив до Варшави на конференцію, 5-зірковий готель в центрі міста, гарний прийом, зустрілися старі друзі з різних країн, складалося таке враження, що навіть і не 7 років минуло з часу навчання, а ніби то минулого року було. Різні люди, різні здобутки, у декого навіть дуже значимі, а збираємося разом - і як одне ціле, багато спільних тем для розмов, одним словом - ностальгія.
Це так, якщо дуже коротко.
Давно не тільки тут не писав, але й з творчістю було якось сутужно. Але минулими вихідними їздив до Кам’янця, у автобусі вночі написав ось такого вірша.

Не знає січень як цвітуть конвалії,
Зимовий вітер не доносить аромати
Квітучої пори.
Не бачить лютий як ростуть розалії,
Морозним візерунком ніяк не передати
Їх незрівнянної краси.

Не падає у липні сніжок пухнастий зранку,
Пекучим променям незнана прохолода
Прекрасної зими.
Не вірить серпень у морози змалку,
Йому відома лиш гаряча насолода
Напередодні осені.

Я бачив як цвітуть конвалії,
Ловив сніжинки тисячі разів
На перехрестях.
Я знаю де ростуть розалії,
Разом з морозом візерунки плів –
На щастя.

У вічності сховалось сьогодення.
Мистецтву ми даруємо життя,
Та творчість неможлива без натхнення.
В спасінні є основа – каяття.

У пристрасті відкрилося обличчя.
Для посмішки не головні слова,
Та щирість не прийшла з середньовіччя.
Довірою душа моя жива.

У ніжності сховалося кохання,
У погляді розкрились почуття.
Для вчинків головні не сподівання,
А просто щастя, без повороття.

За перші 79 днів цього року прочитав 6 книг. Виявляється, що йде воно якимись серіями. Спочатку захопив мене Грішем – „Адвокат”, „Справа про пеліканів” і „Вердикт”. Сподобалося, „Справу про пеліканів” навіть фільм вирішив подивитися, який правда навіть близько біля книги не лежав, хоч там і грає Джулія Робертс та Дензил Вашингтон. Але напевне Грішемом наївся, бо далі продовжувати читати саме його книги якось не захотілося.
Потім справдилася теорія, що це не ми вибираємо книги, а книги вибирають нас. Мені подарували фантастику Дяченків „Армаге-дом”. Досі не випадало їх читати, але я знав, що вони переможці різноманітних престижних конкурсів серед фантастів. Що сказати саме про цей роман, цікаво, захопливо, але якось, як на мою суб’єктивну думку, не закінчено. Таке враження, що автори так і не дійшли спільної точки зору чим закінчити. Я розумію, що письменники часто-густо вдаються до такого прийому – здогадуйтеся самі чим воно закінчиться, і то не так вже і погано, кожен в міру сили своєї бурхливої уяви зможе придумати найпривабливіше для себе продовження, але саме в „Армаге-домі” чомусь хотілося прочитати саме авторський варіант фіналу. Ще раз скажу, що ці міркування суто суб’єктивні, читати варто, не дарма 2001 року сам Б. Стругацький відзначив саме цю книгу серед інших на міжнародному конгресі фантастів.
Далі був Маркес, але залишимо його наостанок.
Цими вихідними завершив читати „Доньку генерала” Нельсона Демілла. Детективний трилер про американську армію, точніше роль жінок в армії. Хоч і бестселер, легко читається, і захопливо, і в екранізації знімався Джон Траволта, але навряд чи мені захочеться читати цю книгу ще раз. Для подорожі – само воно.
І ось нарешті про Маркеса. Повне ім’я - Ґабріє́ль Хосе́ де ла Конкордія Ґарсі́я Ма́ркес, вибачний колумбійський письменник, лауреат Нобелівської премії з літератури 1982 року. Розпочав знайомство з письменником зі „100 років самотності” . Скажу одразу дуже сильно, вражаюче, недарма чоловікові дали Нобелівську премію, одним словом. Про що книга? Про життя! Переказувати не візьмусь, бо вона сама написана у вигляді переказу. Дуже цікаво. Якщо спробувати вкласти у щось коротке, то після прочитання, точніше на останніх сторінках, у мене сформулювався такий вираз – „Чим більше навколо людей, тим більше відчуваєш самотність”. Не скажу, що вираз на всі 100 % відповідає духові написаного, але то таке моє бачення. Хочу звернути увагу, що твір написаний у стилі магічного реалізму, одним з елементів якого - фантастичні елементи можуть бути внутрішньо не суперечливими, але ніколи не пояснюються. У цьому стилі також писав Булгаков. Про це я дізнався згодом, але десь на середині книги ніяк не міг зрозуміти чому „100 років самотності” за духом так мені нагадують „Майстра і Маргариту”.
Однозначно „100 років самотності” – маст рід. І на сьогодні, цей роман я включаю до своєї 10 книг, які необхідно прочитати за життя.
Хоч я трохи і вибився з графіку 50 за 365, але ж не це головне, головне – якість. А графік, він дисциплінує, уже перевірено )))

Виявляється, що досить активно вислови і цитати з ЖЖ використовує супутниковий канал "24". Зокрема півсуботи цитували блогерів, які писали про Черновецького. У мене в п’ятницю також народилося кілька жартів з приводу його прес-конференції напередодні, можливо щось подібне вже десь було, то знайте - у дурнів справді думки збігаються.

Після того як на Марсі оголосили дефолт, в ефірі 5 каналу дав інтерв’ю Л.Ч.

Уряд Марсу звернувся до Уряду України з пропозицією за великі гроші забрати Л.Ч. назад. Кабмін подумав, і вирішив, марсіанські гроші все кращі за МВФівські.

У відповідь на прозивання космонавтом, Л.Ч. сказав, виглядуючи з люку космольоту - самі ви космонавти.

Так, я хочу прочитати не менше 50 книг цього року. І це не спортивний інтерес, бо можна ж набрати дитячих книжечок і виконати "норму" за вихідні. Питання в якості. Тому 50 книг - це своєрідна планка, такий собі критерій оцінки, який уже дисциплінує, і це не може не радувати.
Свій похід я розпочав із книг Джона Грішема, я їх називаю юридичними детективами. Першим був "Адвокат", потім "Справа про пеліканів", зараз читаю "Вердикт". Уже той факт, що не зупинився на авторі після першої прочитаної книги, свідчить про рівень твору. Тому не буду переказувати прочитане, скажу просто - рекомендую до читання, не пожалкуєте. Це для тих, хто прислухається до моєї думки. "Справа пор пеліканів" настільки сподобалася, що навіть захотілося переглянути фільм, у якому знімається ще досить молода Джулія Робертс.

P.S. Є такий вираз, що за життя достатньо прочитати 8-10 книг, але щоб дізнатися яких саме, потрібно прочитати 15 тисяч. Я уже сформував для себе список книг, які збираюся прочитати найближчим часом, але буду вдячний за поради, тематика різноманітна.

Він дуже хотів стати першовідкривачем, але мама забороняла йому спілкуватися з незнайомцями...

Всім привіт. Ні, я не буду писати про фільм, який тільки збираюся подивитися, я про початок нового року. Початок непоганий, і це вже радує. Спокійні свята, як і планувалося і хотілося, без лишніх кілограмів та головного болю зранку ))). І не встиг я окунутися в роботу, як мене обрадували, що потрібно три дні походити на курси з цивільної оборони для командирів рятувальних формувань. Спочатку я було засмутився, великого бажання ходити на якісь курси не було, але спогади з дитинства про "Чіпа і Дейла", а особливо їх девіз "Спасатєлі, вперед", придали цій ідеї позитивного забарвлення. Що й справді виявилося не таким поганим, як я і гадав. Крім посвідчення командира рятувального формування, до речі на тесті показав 100 % результат, я дав відпочинок своїм мізкам, і мозок винагородив мене двома новими віршами, які були розпочаті досить давно, більше року так точно. Просто прийшов їх час, і вони скористалися першою ліпшою нагодою з’явитися на світ. Справді, зміна виду діяльності завжди була позитивною для організму, ніж простий відпочинок. Початок творчого року: "Давай" і "Лелеки".

Давай у нас все буде просто,
У складнощах подекуди зникають почуття.
Якщо для недосяжного не вистачає зросту,
Його в достатку компенсує співчуття.

Давай будемо говорити про свої бажання голосно,
Подекуди всю повноту стосунків ховають недомовки.
Не переймаючись, шкідливо це чи корисно,
Забути назавжди безглузді заготовки.

Давай ми перестанемо боятись признаватися
В усьому, що придумано як перешкоди для бажань,
В помилках, забобонах та подіях, що не мали статися.
Давай позбудемось всіх непотрібних стримувань.

***********************************************

Розсипались маки у поле,
І видко червоні далеко.
Зелене хвилюється море,
Під хмарами стрілись лелеки.

Над хмарами всілись лелеки
Подалі від звиклих речей.
Їх кликали зорі далекі
Під захист крилатих ночей.

Розсипались зорі у вічність,
У хмарах знайти їх нелегко.
Лиш тільки лелечину ніжність
Закоханих видко далеко.


P.S. А ще я хочу цього року прочитати не менше 50 книжок. Але про це згодом...
Зі Старим Новим Роком! Будьте щасливі та здорові!!!